Найдавніші споруди цих земель

Якось у 1965 році мешканець Черкащини, який просто хотів спорудити собі льох, випадково натрапив на величезну кістку під землею. Знахідку передали науковцям — так у Межирічі почались розкопки. Палеонтологи та археологи виявили, що це — кістки мамонта, з яких люди будували собі житло ще 14 тис. років тому. 

Важити така конструкція могла до 20 тонн, а для «хатинки» використовували кістки 70 мамонтів. Пізніше у Межирічі відшукали ще декілька подібних поселень, яких сьогодні у Східній Європі знайшли лише кілька. Тому цінність Межиріцької стоянки, що, до речі, є найкраще датованою поміж усіх, — дуже вагома. Нині одне таке житло зберігається у Національному науково-природничому музеї у Києві.

У 4000-2000 роках до нашої ери на території України зʼявляються поселення трипільців. Вони мали до 2800 будівель із двома або трьома поверхами. Тривалий час науковці вважали, що трипільці не будували монументальних споруд і лише у 2012 році виявили, що це не так. Під час розкопок на Черкащині археологи знайшли будівлю розміром 60 на 20 метрів, зведену з дерева та глини — можливо, найбільшу на той час споруду на всьому європейському континенті. Дослідники кажуть, що це міг бути храм.

Найдавніші памʼятки монументальної та мурованої архітектури на українських землях походять з узбережжя Чорного моря, де колись були грецькі колонії. Деякі з них датуються ще 8-7 століттями до нашої ери. Серед таких античних міст — Ольвія, Херсонес, Феодосія, Пантікапей (Керч), Гелон, описаний ще Геродотом, та безліч інших. Рештки античних споруд та мистецьких творів, знайдених на теренах цих міст, вказують на вплив іонійського стилю, а також афінського та римського будівництва. 

Зокрема, вдалося знайти фундаменти оборонних мурів міст та житлових будинків, храму Аполлона в Ольвії й різні уламки колон. Цікавими для дослідників стали склепіння з клинуватого каміння, що знайшли в Керчі. Це був новітній конструктивний засіб перекриття, про який не знали в Греції. Натомість його можна було зустріти в грецьких колоніях. А от найбільшим осередком старохристиянського будівництва був Херсонес, де збереглися рештки близько 27 церков та каплиць зі східними впливами та римськими впливами.

Русь

Ну а зразки архітектури, які збереглись набагато краще, звісно, походять з Русі. Давній романський стиль, який панував у Західній Європі в 10-12 століттях, на теренах України співіснував із візантійським. І хоч більшість прикладів таких споруд зараз все ж зруйнована, подекуди храми вдалося зберегти завдяки реконструкціям. Наприклад, Спасо-Преображенський собор у Чернігові, що датується 1030 роком, Софійський собор у Києві, Кирилівська церква кінця 12 століття та деякі інші. 

Від правління Володимира до Ярослава Київ зріс в шість разів і став однією з найбільших столиць Європи. У місті було понад 400 церков та вісім ринків. 

Пізніше Європу охопила готика — і аж до 15 століття. До України вона прийшла з Польщі разом із католицизмом й зачепила західні регіони України на тлі активної розбудови Львова, Луцька, Камʼянця-Подільського, Рівного та Тернополя. Готичний стиль у цих містах і зараз можна простежити не лише у соборах чи костелах, а навіть у житлових будинках із характерними стрілчастими формами. Переважно ці будівлі не мали яскраво виражених національних ознак і були типовими середньовічними спорудами, притаманними тогочасній Європі. 

Дерев’яні церкви

Але національні мотиви та талант українських майстрів знайшли собі застосування в іншій площині — деревʼяному сакральному будівництві. Це унікальний спадок, який і досі можна побачити у багатьох регіонах. В Україні збереглося близько 2000 деревʼяних церков і майже половина з них була зведена у 15-18 століттях. До речі, попри те, що Україна все ж втратила багато зразків такої архітектури, ми й досі посідаємо перше місце в Європі за кількістю деревʼяних церков.

Українське сакральне деревʼяне будівництво справді є унікальним. Адже воно поєднало різноманітні мистецькі засоби та вишукані форми церковних будівель. За словами дослідників, найбільшого розквіту ця архітектура досягла на Бойківщині, де майстри звели справжні «дивовижні храми-казки».

Особливо цінним у деревʼяних церквах є стінопис, який з’явився на теренах сучасної України ще в 11 столітті. Його вдалося зберегти в сакральних спорудах Галичини, Закарпаття та Буковини. Але найдавнішим вважають стінописи у верхній церкві Св. Миколи у Середньому Водяному на Закарпатті (1601 року) та в церкві Святого архангела Михайла у Волі Висоцькій на Львівщині (1598 року). 

Паралельно з цим до нас знову ж таки з Польщі заходить Ренесанс. Тут не можна не згадати Львів, де буквально кожна будівля в центрі міста має виточені форми доби Відродження, характерні для європейської архітектури 16 століття. Зокрема, будівлі на площі Ринок — «Чорна камʼяниця» та «Будинок Корнякта» — стали взірцевими памʼятками Ренесансу в Україні.

Водночас період національного відродження та рух українців на Галичині позначився і на архітектурі. Православні храми та споруди братств, зведених у той час, не лише мали модні тоді ренесансні риси, а й народні традиції. Так зʼявився справжній український ренесанс — Успенська церква Ставропігійського братства з каплицею Трьох святителів. У них декоративна пластика Відродження поєдналась з українським планом трибанних церков. 

Українські бароко і класицизм

Після визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького народні традиції дерев’яного зодчества почали втілюватися в мурованому будівництві. В Європі ж у цей час розквітає доба бароко, особливістю якого була гра світла й тіні, насичена пластика декору, вигнуті лінії фасадів та вигадливі форми. Наші ж раніше деревʼяні церкви почали масово будувати з цегли.

Важливою деталлю українських барокових храмів стали оригінальні грушоподібні завершення бань, хвилясті фронтони та характерний декор. За народною традицією муровані будівлі фарбували у білий колір, а інколи — у блакитний. Багато церков з ознаками барокового стилю зводили на Наддніпрянщині. Дослідники кажуть, що ані до того, ані після українська церковна мурована архітектура не була такою самобутньою.

Наприкінці 17 на початку 18 століть центральні та східні регіони України почали масово забудовувати камʼяними спорудами. У Києві, Чернігові, Переяславі, Полтаві, Лубнах, Харкові і багатьох інших містах та селах Гетьманщини й Слобожанщини зʼявляються величні барокові храми та дзвіниці. І домінували вони в архітектурі аж до початку 20 століття. Не останню роль у цьому відіграла козацька старшина, яка замовляла палаци та жертвувала багато коштів на монастирські комплекси. Саме тому цей стиль в Україні називають також козацьким бароко.

За цей час звели безліч унікальних споруд, як-от Микільський та Богоявленський собори у Києві, Троїцький собор у Чернігові та Хрестовоздвиженський собор у Полтаві. Зʼявляється і характерний лише для української національної архітектури стиль — хрестоподібні або п’ятикамерні храми, що зокрема збереглися в Ніжині та Ізюмі.

Свій слід залишили в Україні й архітектори з-за кордону. Хоч вони будували храми та палаци у європейських формах, все одно надавали їм яскраво вираженого місцевого колориту. Один із таких прикладів — знаменита Андріївська церква у Києві, зведена в стилі бароко-рококо за проєктом архітектора італійського походження Бартоломео Растреллі. Церква має досконалий ліпний декор та іконостас, що сміливо може стояти поруч із кращими західноєвропейськими зразками, і загалом багате внутрішнє вбрання.

Втім, через вплив Московії Лівобережну Україну ще й забудовували храмами та іншими спорудами за російськими архітектурними формами. З часом це переросло у набагато більше, ніж просто мистецький вплив та стало повноцінною культурною експансією. Ця тенденція збережеться надовго. 

Наприкінці 18 століття з Європи до нас прийшов класицизм, який почав домінувати в архітектурі багатьох українських міст. Щоправда, на противагу європейській монументальності, він також почав набувати ознак російського стилю з шаблонністю, сухістю та невиразними формами. 

Проте українські майстри все одно змогли вийти за межі цієї однотипності й створити знакові архітектурні ансамблі. Наприклад, Контрактову площу в Києві та Круглу в Полтаві, собори Харкова, Одеси тощо.

19 століття

Поза сакральними спорудами всередині 19 століття в Україні починається бум промислових обʼєктів — а саме цукрових заводів. І їх абсолютно справедливо можна назвати архітектурними скарбами індустріальної спадщини. Першу цукроварню на території України звели ще в 1824 році у селі Трощин на Черкащині. А з 1840-х цукрозаводське будівництво розповсюдилось Поділлям, Придніпровʼям та Слобожанщиною.

В цей час вперше за попередні століття міста України забудовуються щільними та високоповерховими спорудами. Приватні землевласники, підприємства та держустанови почали замовляти собі будинки. Найпоширенішими стали прибуткові, що мали декілька поверхів і здавались під оренду для мешканців, та розкішні особняки, в яких могли жити аристократи чи підприємці. 

Наприкінці 19 століття і на початку 20-го класицизм в Україні відходить на другий план — його заміняють еклектика та історизм. Архітектори та замовники вигадували будь-що, змішуючи різні стилі, завдяки чому зʼявились такі напрями, як неоготика, неоренесанс та необароко, що й називали історизмом. Взагалі це поняття означало повернення до стилів минулого, але паралельно з еклектикою призвело до поєднання напрямів.

Для заходу України, який до 1918 року входив до складу Австро-Угорщини, були характерні впливи віденської архітектури. А еклектичність помітно у багатьох спорудах Львова: наприклад, у будівлях Політехнічного інституту та Оперного театру. Те ж саме можна сказати і про оперу в Одесі, зведену за зразком подібних споруд європейських столиць. Ба більше, монументальний декор театру приніс йому світову славу. 

Еклектика зачепила і промислову архітектуру. У деяких будівлях українських цукроварень помітно риси псевдоготики й псевдоренесансу та цегляний стиль. Таким, зокрема, вирізняється екстерʼєр цукрового заводу в селі Мартинівці на Черкащині.

У Києві, Харкові та Миколаєві поширеною була неоготика, за канонами якої в містах звели костели, що повторювали відомі форми європейських церковних споруд 13-15 століть. Проте російське зодчество й надалі розширювало вплив — псевдоросійський стиль позначився як на будівництві храмів, так і звичайної житлової забудови. Його можна побачити в будинку Сніжка в Києві чи Селянському банку в Полтаві. 

Згодом навіть українські барокові храми почали перебудовувати під псевдоросійський стиль, для якого були характерними цибулеподібні куполи церков та прикраси-кокошники. Згодом роки комуністичного правління завдали ще більшої шкоди національній архітектурній спадщині та сакральному будівництву. Про локальні традиції можна було забути аж до відновлення Україною незалежності. 

Був і інший стиль, який проникнув в українські міста наприкінці 19 століття, — мавританський. Його найвитонченішим прикладом вважають караїмську кенасу у Києві, зведену в 1901 році. Втім, у схожих формах зводили й приватні будинки, як-от особняк Зайцева та житловий будинок на Бесарабці. 

20 століття

На початку 20 століття з Європи до України прийшла нова архітектурна течія — модерн. Найпоширенішою саме в містах нашої країни стала віденська школа, якій було притаманне пишне декорування споруд, ліпний декор у вигляді рослин, наприклад, листя каштанів, та зооморфні мотиви. Першим на собі цю течію відчув Львів, де побудували філармонію за прикладом віденського модерну. У Києві напрям втілили в особняку Аршавського 1907 року та «Будинку Родзянка» 1912 року. Поступово модерн асимілюється в Україні і набуває дедалі більше місцевих рис — наприклад, споруди з нетинькованими фасадами та суто київськими цегляними орнаментами.

А от з північних країн, як-от Швеція, Норвегія та Данія, до нас прийшов їхній локальний модерн із монументальними формами, стриманістю та символізмом декору. Натхненні стилем українські майстри звели декілька таких будинків у Києві та Львові. В столиці їх і сьогодні можна побачити за такими адресами: вул. Рейтарська, 20 або ж перший каркасний шестиповерховий будинок на вул. Великій Васильківській, 14. У Львові риси північного модерну помітно в архітектурі будівель на одній із центральних вулиць — Валовій.

Загалом модерн вважають стилем індустріальних міст. Наприклад, у Бердичеві, Іванополі та Цибульові, що на Черкащині, побудували низку цукроварень саме в такому дусі. Епоха модерну привела разом із собою архітектуру виносного обладнання. Це був абсолютно оригінальний різновид архітектурної творчості, притаманний лише промисловим обʼєктам. Характерним елементом цього напряму стали доменні печі або, якщо говорити про цукрові заводи, — печі з обпалювання вапняку. Іншим типовим елементом такої архітектури стали водонапірні вежі та димові труби.

У 1920-х — 1930-х роках і в повоєнний час в Україні розвивається авангард, з якого народжується і футуризм, і кубізм, і конструктивізм. Для останнього, наприклад, були притаманними брутальні лінії, сюрреалістичний дизайн та сміливі інженерні рішення. Конструктивізм позначився і на промисловій архітектурі. Одними з найяскравіших прикладів дослідники вважають Сумський цукрово-рафінадний завод та цукровані в Бродецькому. Але, звісно, найкращі взірці архітектури конструктивізму в Україні можна побачити в Харкові. Справжнім символом епохи став будинок Державної промисловості.

Одеса в цей період активно забудовується корпусами санаторіїв та лікарняними спорудами, індивідуальними будинками та кооперативами, як-от «Науковий працівник» на Французькому бульварі. Наприкінці 1920-х фасади будинків Одеси проєктували вже без декоративного оздоблення. А згодом житлове будівництво взагалі майже припинилось. Натомість почали зʼявлятись дедалі більше громадських будівель — інститут зерна, банківський комбінат, будинки відпочинку тощо.

Очевидно, що в роки Другої світової цивільні обʼєкти в Україні майже не будували. А от у період післявоєнної відбудови в український архітектурний стиль повертаються традиції бароко. Це помітно, наприклад, на Хрещатику, який підірвали в 1941-му радянські спецслужби. Під час відбудови вулиці архітектори застосовували українську орнаментальну пластику та колорит. 

Радянський Союз потягнув за собою і «сталінський ампір» з його ансамблевою забудовою, поєднанням архітектури, живопису та скульптури, поверненням до російського класицизму і перенасиченістю мармуром та бронзою. 

У цей період у Києві зводять Національний експоцентр України, висотний житловий «Будинок із зіркою» на Хрещатику та готель «Україна» на Майдані. У Херсоні зʼявляється Морехідне училище, у Миколаєві — адміністративне приміщення заводоуправління, у Кропивницькому — Будинок міської ради народних депутатів, у Кременчуці та Маріуполі — житлові будинки в центральних районах, а у Запоріжжі та Севастополі — театри.

У другій половині 20 століття в Україні забурлила друга хвиля модернізму. Спочатку з будівель почали прибирати ліпний декор, наприклад в Одесі на розі Успенської та Рішельєвської вулиць. І зрештою в 1970-х вся архітектура житлових будівель звелась до «панельок». Натомість урядовий та житловий квартал Ужгорода — Малий Ґалаґов — увібрав одразу декілька модерних напрямів. Це ар-деко, пуризм, рондокубізм, традиціоналізм, експресіонізм та неокласицизм. 

Уже ближче до 1980-х українські архітектори почали частіше експериментувати з використанням нових матеріалів: скла, сталі та бетону. Серед найбільш знакових зразків тогочасної архітектури — готель «Салют», «Летюча тарілка» та «Квіти України» в Києві. Все те, що сьогодні так віддано намагаються зберегти активісти та убезпечити від забудови. 

Нині безліч памʼяток архітектури в Україні та й просто житлових будинків щодня потерпають від ворожих обстрілів. Утім навіть поза цим, збереження спадщини не завжди є на порядку денному в міських адміністраціях. Сил активістів бракує, а будівлі продовжують руйнуватися чи забудовуватися торгівельними центрами. 

Але, погодьтесь, весь цей дивовижний архітектурний пласт, який розвивався тисячоліттями і пережив навали, повстання, великі війни та революції повинен залишитись у спадок майбутнім поколінням. «Мапа реновації», Ukrainian Modernism, Спадщина.UA, «Зберегти квіти України» — це лише декілька організацій, які вже далеко не один рік захищають архітектурну спадщину. Ви можете підтримати їхню важливу діяльність і допомогти зберегти історію.